ватажок
ВАТАЖО́К, жка́, ч.
1. Керівник ватаги (у 1–3 знач.).
Як війська ватажок начальний Про все дрібненько розказав [Іул] (І. Котляревський);
Хто ватажком Піде перед вами, Хто проведе? (Т. Шевченко);
Хоч як дорослі й приховували від неї, а Неля знала: її батько – партизанський ватажок (К. Гриб).
2. Керівник, організатор, людина, яка має авторитет, вплив на інших.
Будівничий, юнак З голубими очима, Бригадир, ватажок Десяти мулярів (М. Нагнибіда);
Рому дедалі відчутніше дратувала Артурова так звана богемність, його відчайдушні пориви провалюватись у діри забуття і вдавати при цьому ватажка плейбоїв (Ю. Андрухович).
3. Вожак тварин.
Тільки десь далеко в гаю стукало калатайло на шиї ватажка вола (І. Нечуй-Левицький);
За кротом потяглася й довжелезна чорна нитка мурах з ватажком попереду (Григір Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)