вголос
ВГО́ЛОС (УГО́ЛОС), присл.
Так, що можна чути (говорити, сміятися, плакати, читати, думати і т. ін.).
Дворові не шепталися, а вголос гомоніли між собою, що як не крути, а правда своє візьме (Панас Мирний);
Маруся взяла яблуко й так химерно гризла його трьома зубами в роті, що дитина аж уголос зареготалась (І. Нечуй-Левицький);
Побачивши Василька, вона заплакала вголос (П. Панч);
Ганна Степанівна вишивала, а чоловік її читав уголос книжку (В. Гжицький);
– Потрібні господарі, – подумав Никодим уголос (О. Гуреїв).
Словник української мови (СУМ-20)