велений

ВЕ́ЛЕНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до велі́ти.

Також читав канони, акафісти й інше, велене мені, здійснював із радістю (з рел.-церк. літ.);

// ве́лено, безос. пред.

– Не велено будити, княжичу. Отець твій тільки-но заснув (Д. Міщенко);

– Кому велено: не ходи. Стріляти можуть... (Ю. Хорунжий);

Коло дверей .. королівської їдальні стояло ще двоє охоронців .. – А нам що до того? Велено не пускати, ми й не пускаєм (Ю. Винничук).