вивівати
ВИВІВА́ТИ, а́ю, а́єш, ВИВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ВІЯТИ, ію, ієш, док., що.
1. Віючи, видаляти що-небудь із чогось, звідкись або кидати кудись, на щось.
Сухі вітри вивівають з ґрунту вологу, і випиває її гаряче сонце (С. Чорнобривець);
За кілька днів вітри вивіяли вологу, якої із зими було малувато, бо сніги перепадали невеликі, а морози давили (Григорій Тютюнник);
В бережках неждано прокинувся вітрець, зашарудів у торішній осоці, вивіяв на лід кілька округлих вільхових листків (М. Стельмах);
* Образно. – От і гаразд... Ти, бачу, хлопець тямущий, і Ціммерман швидко вивіє з тебе шкідливий дух (В. Малик).
2. Віючи, очищати вимолочене зерно від полови, пилу і т. ін.; провіювати.
Помолотити [пшеницю], вивіяти (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-20)