вигребений
ВИ́ГРЕБЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до ви́гребти.
Рився [Мирон Данилович], мов олень, що копитами і рогами відгортає сніг, шукаючи немертвої трави. Грушовий [грушевий] костур міцний, ніби з заліза, а вигребені бурячки дрібні і поморожені (В. Барка);
Німець мовчав, у губах засіла смерть, а в пальцях – вигребена з-під снігу грудочка землі (Григорій Тютюнник);
// ви́гребено, безос. пред.
На кагатних полях – ані бурячка, ані смітинки чи якогось непотребу, усе вигребено, виметено, як у добрих господарів (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)