визублений
ВИ́ЗУБЛЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до ви́зубити.
– Не раз в вечір здаєся [здається] нам, – говорив недужий, – що на горі, за нашою хатою, стоїть руїна якогось замку з визубленими башнями, з високими вікнами (Б. Лепкий);
Смакував ті таємничі слова і образи, що якось самі собою в'язалися з таємничими, глибокими яругами, старезними дубами та березами та тінистими криничинами з довгими, глибокими, визубленими коритами і побитими черпаками (У. Самчук);
* Образно. Розпростерті крила, вищерблені, визублені по краях гризотами невдач та гірких розчарувань, ревіли, стогнали, вили обабіч машини (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)