вимовити —
ви́мовити дієслово доконаного виду
Орфографічний словник української мови
вимовити —
[вимовиетие] -оўл'у, -виеш, -оўл'ат'; нак. -оў, -оўтеи
Орфоепічний словник української мови
вимовити —
див. вимовляти.
Великий тлумачний словник сучасної мови
вимовити —
Що вимовиш язиком, того не виб’єш і кілком. Слова не можна завернути.
Приповідки або українсько-народня філософія
вимовити —
нема́ коли́ й сло́ва ви́мовити кому. Хто-небудь дуже зайнятий, заклопотаний. Комбінезони їхні — це шмат мазути, ніхто й прати не береться, темп роботи такий, що нема коли тобі й слова вимовити (О. Гончар).
Фразеологічний словник української мови
вимовити —
ВИМОВЛЯ́ТИ (передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином), ВИГОЛО́ШУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ розм. рідко (виразно, роздільно); ГВОЗДИ́ТИ розм. рідко (впевнено, переконливо). — Док.
Словник синонімів української мови
вимовити —
ВИ́МОВИТИ див. вимовля́ти.
Словник української мови в 11 томах
вимовити —
Ви́мовити, -ся см. вимовляти, -ся.
Словник української мови Грінченка