вимічати

ВИМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́МІТИТИ, ічу, ітиш; док., кого, що, розм.

Робити мітки на чому-небудь; виділяти, позначати когось, щось.

При сильному ураженні вірусом відновлення плодових дерев не має сенсу, тому їх вимічають для вирубування (з Інтернету);

Син Л. Глібова Олександр Леонідович на комплекті “Черниговского листка” вимітив усі літературні твори, автором яких уважав батька (з наук. літ.);

* Образно. – Мабуть, мені помирати? – спитала Галя. – Смерть не виміча нікого, моя дитино! – одказала їй стара бабуся, зовсім вже біла сама (Марко Вовчок).

Значення в інших словниках

1. вимічати — виміча́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. вимічати — ПОЗНАЧА́ТИ (ПОЗНА́ЧУВАТИ рідше) (залишати на чомусь які-небудь знаки, мітки), ЗНАЧИ́ТИ, МІ́ТИТИ, ПОМІЧА́ТИ, НАМІЧА́ТИ, НАЗНАЧА́ТИ (НАЗНА́ЧУВАТИ рідше), ПОКА́ЗУВАТИ, МАРКУВА́ТИ, ВИМІЧА́ТИ розм., ЗАЗНАЧА́ТИ розм., ОЗНА́ЧУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови
3. вимічати — ВИМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́МІТИТИ, ічу, ітиш, док., перех., розм. Робити мітки на чому-небудь; виділяти, позначати когось, щось. *Образно. — Мабуть, мені помирати? — спитала Галя. — Смерть не виміча нікого, моя дитино! — одказала їй стара бабуся, зовсім вже біла сама (Вовчок, І, 1955, 154).  Словник української мови в 11 томах