висилка
ВИ́СИЛКА, и, ж., розм.
1. Дія за знач. висила́ти і ви́слати¹.
Сподіваюся, що, може, ще напишете до мене в цій справі кілька слів, оповіщаючи про висилку книжок (М. Коцюбинський);
Як тільки встановились льотні ночі, вилетіли вони прискорити висилку боєприпасів (М. Шеремет).
2. Покарання через позбавлення права жити в якому-небудь районі, якійсь області, країні і т. ін.
До першого раба прийшов отой гонець. “Здоров був! Висилці твоїй прийшов конець [кінець]” (І. Франко);
За одне це ім'я [Наливайка] в Черкасах хапали старостинські наглядачі, і неборак зазнавав коли не київ, то карцеру або й відробітку на пана старосту. Навіть висилку на прикордоння (Іван Ле);
На мене чигає каторга, чи, по-теперiшньому, висилка i вiдробiток у концтаборах (Р. Андріяшик).
3. Місце, куди висланий хто-небудь.
Із висилки Марко втік; додому йшов майже півроку (із журн.);
* У порівн. Вийшов закон про зселення хуторів. Закон хороший, правильний. Не жити ж людям вовками поза селами самотньо, як на висилці (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)