витісняти
ВИТІСНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ТІСНИТИ, ню, ниш, док.
1. кого, що. Створюючи нестерпні умови, утисками, погрозами і т. ін. примушувати кого-небудь залишити місце проживання.
Російські колонізатори захоплювали в казахів найліпшу землю, витісняючи їх усе далі й далі в гори (О. Донченко);
Скіф потиснув кімерійця, скіфа витіснив сармат (Д. Білоус);
// Ведучи бій, примушувати ворога відступати.
Штурмові групи витіснили їх з скверу, і німці тепер вели вогонь з-за колон парламенту (О. Гончар).
2. що, перен. Примушувати зникнути, замінюючи собою.
Там, де березина витісняла сосну та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським вогнем (М. Коцюбинський);
Ніна спочатку думала про Якова Македона, що привернув її увагу, та згодом сильніші спогади витіснили його образ (А. Шиян);
// Заміняти собою, виводячи з ужитку.
Модне слівце швидко витісняє звичайний, буденний вислів і ніби розцвічує, збагачує стиль (з наук.-попул. літ.);
Плуг витісняв соху. Особливо процес цей активізувався на початку XX ст. (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)