вишкірятися
ВИШКІРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, ВИШКІ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́ШКІРИТИСЯ, рюся, ришся, док., розм.
1. Ставати видним, оголеним при розсунутих, розтулених губах (про зуби).
Його зуби скреготали і вишкірялися, мов у вовка (І. Франко);
Он, ввижається йому, немовби з хащів висувається вовча морда .. Здоровенні два ряди зубів вишкірились на нього, близяться, ось-ось дістануть йому до горла (Д. Бедзик);
* Образно. Тріскаючи, вишкірились червоні ребра крокв [кроков] (О. Гончар).
2. до кого і без дод. Розтуляючи губи, відкривати, показувати зуби.
Прикажчик не зрозумів, вишкірився, бо зухвалий тон малюка вразив його (О. Ільченко);
Іван вишкірився до Максима, блиснувши з-під вусів разками зубів (Ю. Смолич);
// до кого, на кого і без дод., перен. Говорити, відповідати кому-небудь дуже гостро, виявляючи роздратування, злість.
Коли санітар підійшов до Альоші, щоб одвести в палату, він раптом вишкірився до лікаря: – Не піду! Там страшно... (І. Микитенко);
– Дурне ви говорите! – вишкірився лакуза на неї. – Де це видано, щоб я .. збрехав? (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)