виїдати
ВИЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЇСТИ, їм, їси, док., що і без прям. дод.
1. З'їдати вміст або внутрішню частину чого-небудь.
Не в такому горщику наварювали, та виїдали (Марко Вовчок);
В Джериній хаті .. цілий день .. пили [гості] та закушували, .. виїли цілу діжечку солоних огірків (І. Нечуй-Левицький);
– Кавун – то наш піт і наша праця, а він вибере .. якнайбільшого, хряп об коліно, середину виїсть, а решту – в бур'ян (Григорій Тютюнник);
Йому належало виїсти третину казанка, а він сягнув за половину (Ю. Збанацький);
// З'їдати все, не залишаючи нічого.
– Щось мені здається, сьогодні несмачний борщ, – каже жінка. – То чому ж ти раніше мовчала, а я вже все виїв! (народний жарт);
Було там усього і поїсти, і попити, так те все вже випили і виїли, а пити ще хочеться (Панас Мирний);
Так і Іван: виїв борщ та й віддихується (Л. Мартович).
2. З'їдаючи частину чого-небудь, робити отвір, дірку, заглибину.
Жук живиться листям, виїдаючи в листових пластинках маленькі дірочки (з наук. літ.);
* Образно. Чому на землях цих, де Київ, іще до літописних лихоліть, так, наче нам хто чорну дірку виїв у історичній пам'яті століть? (Л. Костенко).
3. Подразнювати (оболонку ока).
Митриха топила в печі. Диму напхалося повна хата, і вона все втирала сльози. Дим очі виїдав (В. Стефаник);
// безос.
Дим клубочився під стелею темною хмарою. Виїдало очі. Захоплювало дух (З. Тулуб).
◇ (1) Виїда́ти о́чі кому – лаючи, жорстоко, в'їдливо дорікати кому-небудь за щось.
[Варка:] Коли вже й рідня одно другому виїдає очі, то чого ж сподіватись від чужих?.. (М. Кропивницький);
– Це мені на мого найменшого братуху люди очі виїдають. От горе з ними! (Л. Яновська).
Словник української мови (СУМ-20)