вкарбовуватися
ВКАРБО́ВУВАТИСЯ (УКАРБО́ВУВАТИСЯ), ується, недок., ВКАРБУВА́ТИСЯ (УКАРБУВА́ТИСЯ), у́ється, док.
1. перен. Міцно закріплюватися (у пам'яті, душі і т. ін.).
Вони [слова] вкарбовуються в збентежену Лесину душу (А. Хижняк);
Ти край .. Ти все така ж. Ні смута, ні літа не старіють тебе. Німа, як люстро – колись відбився в нім твій вид миттєвий, вкарбовуючись в темряву навік (В. Стус);
Езопова мова поступово в'їдається, вкарбовується в свідомість, стає другим “я” (з наук. літ.);
То правда, мій друже, є таке, що його не забути, воно назавжди вкарбувалося в нашій пам'яті (Ю. Збанацький);
Порфирові міцно вкарбувалось дідусеве слово (О. Гончар);
Голод 1933 року вкарбувався в генетичну пам'ять народу як найбільша трагедія (з наук.-попул. літ.).
2. тільки недок. Пас. до вкарбо́вувати.
Образ ліричного героя вкарбовується митцем у наше світосприйняття (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)