вовкулака

ВОВКУЛА́КА, и, ч.

1. рідко. Збільш. до вовк 1.

Регочуться, плигають і кричать [ягнята]. Неначебто бояться вовкулаки (Л. Глібов).

2. міф. За народними повір'ями – людина, що перетворюється на вовка; перевертень.

[Христя:] Що ж той ворожбит зробе [зробить]? [Маруся:] Що? Перекине Семена вовкулакою, а тоді й роби, що хочеш... (М. Кропивницький);

Максим на мить перенісся уявою у той казковий світ, уявивши себе тим крихітним хлопчиком, .. відданим на поталу відьмам, зміям, вовкулакам та лісовикам (І. Багряний).

3. перен. Про злу, жорстоку, відлюдкувату людину.

Живеш по сусідству з людиною, .. а виявляється, що не знаєш її до пуття, бо вважаєш чоловіка вовкулакою та куркулем, а в нього там у душі не зовсім і темно (Є. Гуцало);

Переглянув останній розділок свій і подумав: кого ставлю перед світлі читацькі очі – бусурмана, вовкулаку? (В. Дрозд).

Значення в інших словниках

1. вовкулака — вовкула́ка 1 іменник чоловічого роду, істота вовк рідко вовкула́ка 2 іменник чоловічого роду, істота міфічна істота; перен. — про людину  Орфографічний словник української мови
2. вовкулака — Перевертень, вовкун, ВАМПІР; Р. відлюдько.  Словник синонімів Караванського
3. вовкулака — -и, ч. 1》 рідко. Збільш. до вовк 1). 2》 міф. За народними повір'ями – людина, що обертається на вовка. || зневажл. Про відлюдкувату людину.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вовкулака — див. відлюдкуватий; жорстокий  Словник синонімів Вусика
5. вовкулака — За демонологічними уявленнями українців людина, яка набула вовчої подоби добровільно або через насильницькі чари. Перевертень-жертва жив у лісових хащах або норі, вив по-вовчому, карався своїм становищем і зберігав людську сутність;...  Універсальний словник-енциклопедія
6. вовкулака — ВІДЛЮ́ДНИК (той, хто тримається або живе осторонь від інших людей), ВІДЛЮ́ДОК, ВІДЛЮ́ДЬКО, НЕЛЮДИ́М, САМІ́ТНИК, БЕЗЛЮ́ДЬКО розм., СИЧ розм., ДИКУ́Н розм., ВОВКУЛА́КА зневажл., ВОВКУЛА́К зневажл. Він став немов відлюдником від часу, як стратив сина (О.  Словник синонімів української мови
7. вовкулака — ВОВКУЛА́КА, и, ч. 1. рідко. Збільш. до вовк 1. Регочуться, плигають і кричать [ягнята]. Неначебто бояться вовкулаки (Гл., Вибр., 1957, 157). 2. міф. За народними повір’ями-людина, що обертається у вовка. [Xристя:] Що ж той ворожбит зробе [зробить]?...  Словник української мови в 11 томах