водостік
ВОДОСТІ́К, то́ку, ч.
1. Споруда, пристрій для стікання, відведення води (жолоб, труба і т. ін.).
Бригадир залізними граблями скородив димкувату при сонці бинду, зубцями доверху загладжував виямки, заскалював око і вухом туливсь до плеча, намічаючи нахил водостоку (Є. Пашковський);
Столиця Татарської Орди – Сарай – була культурним містом з брукованими вулицями, водостоками, з мистецьки збудованим палацом (з наук. літ.);
Система підґрунтового зрошення складається з лотків, окремих фільтрів, оглядових колодязів та водостоку (з наук.-попул. літ.).
2. Спадисте місце на поверхні землі для стікання води; рів, канава.
Саме в басейні Дону здавна фіксувався один з водостоків під назвою Хорватос (з наук. літ.);
Верхня частина гідрографічної мережі, як правило, не має постійних водостоків (з наук. літ.);
З вимоканням рослин треба боротись шляхом поліпшення структури ґрунту, утворенням канав і водостоків, що запобігатиме застоюванню води у знижених місцях рельєфу (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)