всотувати
ВСО́ТУВАТИ (УСО́ТУВАТИ), ую, уєш, недок., ВСОТА́ТИ (УСОТА́ТИ), а́ю, а́єш, док., що.
1. Те саме, що всмо́ктувати.
А над степом злива нависає. Теплі краплі всотують лани (І. Муратов);
При підзимній сівбі рослини утворюють розгалужену кореневу систему, а тому краще всотують вологу і поживні речовини з ґрунту (з наук.-попул. літ.);
Пісок давно росу всотав, Давно пішло вже сонце вгору (П. Усенко);
Підмет городу – пониззя – аж вилискує: земля ще не встигла всотати весняні води (Є. Доломан).
2. перен. Вбирати в себе, сприймати різні враження зовнішнього світу.
Він [Т. Шевченко] – у колі передових людей того часу. Всотує в себе все передове, живе, прогресивне (О. Десняк);
Олександр з цікавістю дитини всотував у себе весь цей новий для нього світ (П. Панч);
Не хочеться робити нічого іншого, тільки сидіти біля вогню і всотувати його тепло й світло (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)