втелющувати

ВТЕЛЮ́ЩУВАТИ (УТЕЛЮ́ЩУВАТИ), ую, уєш, недок., ВТЕЛЮ́ЩИТИ (УТЕЛЮ́ЩИТИ), щу, щиш, док., що, фам.

1. Дати комусь що-небудь (перев. непотрібне, небажане для когось); накинути, нав'язати.

Ой казав ти, вражий сину, що гарбуз не доріс, – як я тобі втелющила, то ти ледве доніс (Сл. Гр.);

– Ой батьку Богдане! Не пізнав би ти тепер свого Іванця!.. Ворог!.. І звідки нечистий утелющив мені ворога!.. (П. Куліш);

Біда була то, земляки, Ходив, як вовк, я злющий, Що Бог смертельні кулаки Такі мені втелющив (С. Воскрекасенко).

2. перен. Витратити гроші, час і т. ін. на річ, справу, яка цього не варта або не дуже потрібна.

– Двадцять п'ять карбованців втелющив та за упряж три (І. Нечуй-Левицький);

– От, коли б ви, дядьку Матвію, бачили, за що я втелющив п'ятсот і сімдесят. Насміялися б (У. Самчук).

Словник української мови (СУМ-20)