втягувати
ВТЯ́ГУВАТИ (УТЯ́ГУВАТИ), ую, уєш, ВТЯГА́ТИ (УТЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВТЯГНУ́ТИ (УТЯГНУ́ТИ), ВТЯГТИ́ (УТЯГТИ́), втягну́, втя́гнеш, док.
1. кого, що, у що, до чого. Тягнути кого-, що-небудь у середину чогось.
Коли він, об'юшений потом, втягує деревину в двір, із хатини в одній сорочці виходить Уляна (М. Стельмах);
Коли ракетоплан набирає потрібну швидкість і вже не потребує підтримки гелікоптерних гвинтів, пілот утягує вісь з гелікоптерним механізмом усередину ракетоплана, ховає гвинт, щоб зменшити шкідливий опір повітря (В. Владко);
Насилу добилися до соломи. Ряден з п'ять її утягла Христя в хату (Панас Мирний);
Думала, що сховається зовсім, але Вовчик таки встиг побачити кінчик її хвоста, як Лисичка його втягла до нори (І. Франко);
Вона кулею промчала у відчинену хвіртку, тягнучи за собою непритомну Вікторію. Втягла в двір і впала з нею (А. Хижняк);
// Силою вводити кого-небудь у якесь приміщення.
Двері розчинилися навстіж, і Микола Маркович втягнув за комір Мечика, який щосили пручався (О. Донченко).
2. що, у що, рідко. Те саме, що всиля́ти.
Вона одкусила нитку зубами і одвернулась від сестри, втягаючи нову нитку в голку проти світла (Леся Українка);
Бігли.., як дощ із дикої груші під їхнім вікном, материні сльози: “І голки за сльозами не втягнеш, і нитки не бачиш за кулаками...” (Г. Косинка).
3. кого, що і без прям. дод. Усмоктувати, засмоктувати кого-, що-небудь (про воду, болото і т. ін.).
Вода ще налягала, втягувала, валила з ніг, але найстрашніше було вже перейдено (О. Гончар);
// що у що, що у кого Вбирати в себе; усмоктувати, вдихати (про живі істоти).
Кінь порськає, голосно втягує в себе воду й, напившись, чвалає назад (М. Коцюбинський);
Марія мовчала хвилину. Зітхнула з хлипом, глибоко втягаючи повітря в себе, як діти, буває, після плачу (А. Головко);
Він [собака] на мить зупинявся і дуже серйозно, по-хазяйському поводив носом.., обережно зупиняв ніс, ще раз втягував у себе .. запах [звіра] і включав першу собачу швидкість (М. Вінграновський);
* Образно. З перших же днів школа увійшла в свою звичайну колію: в класі, як губка воду, втягували школярі нові для їх [них] знання (С. Васильченко).
4. що. Підбирати, підтягати всередину (про живіт, голову і т. ін.).
Одірвавши чарку [від рота], почав утягувати в рот сині свої губи, ніби смоктав їх (І. Нечуй-Левицький);
– Ходімо вже, діду! Бо й замерзнемо тута..! Продимає ж наскрізь! – заблагав хлопець, утягуючи шию у витертий комір старої свитини (В. Малик);
– Як ваша художниця? – не втерпів лікар, втягуючи живіт, для чого йому доводилося ставити руки на боки і непомітно заганяти пальцями свої “капіталістичні накопичення” під ребра (П. Загребельний);
Лелека годинами простоював на гнізді. Втягнувши одну ногу, він вартував коло своїх діток (Ю. Збанацький).
5. кого, що, у що, до чого, перен. Залучати, притягати, заохочувати когось до участі в чому-небудь.
Поручик заводив іноді якусь пісеньку; часом махав руками до жовнірів, втягаючи їх до гуртового співу (Олесь Досвітній);
[Наталя:] А тепер слухайте. Я хочу втягти вас в одну веселу історію (І. Микитенко);
Може, академік був вдячний Прокопові, що той не втягує його в небезпечні таємниці братства? (М. Руденко);
– Не втягуй Горового у свою сумнівну компанію. Його батькові бракувало ще такого удару... (Г. Усач).
Словник української мови (СУМ-20)