віват
ВІВА́Т.
1. виг. Уживається для вираження побажання: “хай живе”.
П'яниці, знай собі, кричать: – І патріот! І брат убогих! Наш славний князь! Віват! Віват! (Т. Шевченко);
– Віват! – гострим огнем оддалося по той бік (С. Васильченко);
– Віват! – гукнув панок, що вже набрався зранку (Василь Шевчук).
2. у знач. ім. віва́т, у, ч., муз. Поширена у XVIII ст. форма урочистого співу.
Потому йшла музика військова, граючи віват із боєм на котлах (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)