відкушувати
ВІДКУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., що.
1. Кусаючи, відокремлювати, відділяти зубами частину від цілого.
І якщо хто відкушує курортникам блешні під водою, то це, звісно, “Оксанич”, підкрадеться, льоску [ліску] на зуби: хрусь! – і поплив з новісінькою японською блешнею в зубах! (О. Гончар);
Другий шматок Остряниця смакував повагом, обережно відкушував, тримаючи під хлібом долоню, аби не впала й крихта (В. Чемерис);
Вона одкусила нитку зубами і одвернулася від сестри (Леся Українка);
Грому, здається, легше відкусити собі язика, аніж ще раз попросити [баян] (Ю. Яновський);
Горобенко мляво взяв пиріжка, одкусив теплий шматочок його з м'ясом i нараз почув, як вiн страшенно зголоднiв (Б. Антоненко-Давидович).
2. Відокремлювати частину чогось обценьками, щипцями і т. ін.
Гриньо обценьками відкушував шматочки дроту (С. Чорнобривець).
◇ (1) Відкуси́ти хвіст, рідко – зробити кому-небудь прикрість.
Одні любляться, інші розходяться, треті хоч і живуть разом, але тільки про людське око, а насправді так і норовлять одне одному хвіст відкусити (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)