відлуплювати

ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, діал. ВІДЛУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДЛУПИ́ТИ, уплю́, у́пиш; мн. відлу́плять; док.

1. що. Відділяючи, відокремлювати, знімати з чого-небудь (про кору, землю, фарбу і т. ін.).

Дід тим часом відлупив своїми висохлими пальцями кусень скали [стелі] (І. Франко).

2. кого, тільки док., розм. Те саме, що відлупцюва́ти.

– Ходім Безверхого одлупимо колективно. Хай не бреше! (О. Довженко);

Мене страшенно відлупили та ще й вирішили стратити – повісити на щоглі (С. Тельнюк).

Значення в інших словниках

1. відлуплювати — відлу́плювати дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. відлуплювати — -юю, -юєш і діал. відлупати, -аю, -аєш, недок., відлупити, -уплю, -упиш; мн. відлуплять; док., перех. 1》 Колупаючи, відокремлювати частину від цілого (про кору, землю і т. ін.). 2》 тільки док., розм. Те саме, що відлупцювати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відлуплювати — див. ламати  Словник синонімів Вусика
4. відлуплювати — ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз'єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ (ВРИВА́ТИ), ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару)...  Словник синонімів української мови
5. відлуплювати — ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і діал. ВІДЛУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДЛУПИ́ТИ, уплю́, у́пиш; мн. відлу́плять; док., перех. 1. Колупаючи, відокремлювати частину від цілого (про кору, землю і т. ін.). Тая земля, що він одлупив, взяла та й розсипалась (Чуб.  Словник української мови в 11 томах
6. відлуплювати — Відлуплювати, -люю, -єш сов. в. відлупити, -плю, -пиш, гл. Отлупливать, отлупить, отковыривать, отковырять. Тая земля, що він відлупив, взяла та й розсипалась. Чуб. І. 144.  Словник української мови Грінченка