відмичка
ВІДМИ́ЧКА, и, ж.
1. Інструмент, за допомогою якого відмикають замок замість ключа.
– Як тільки відчалимо – почнемо, – виринає з темряви всюдисущий зв'язковий і тицяє в руку щось залізне, гостре. Одмичка від трюмів і кают (Микита Чернявський);
І тоді Митько вчинив таке... Змайстрував відмичку, відімкнув шафу і сам узяв. Потім усе поклав на місце (Г. Усач);
– І ви смієте говорити про повагу до чужої праці після того, як з відмичкою пробралися у мій дім! – вибухнув Ельдар Хомич (А. Крижанівський).
2. перен. Те, чим можна зрозуміти, осягнути що-небудь: ключ (див. ключ¹ 3).
Бродський продовжував марно ломитися до таїнств англійського вірша зі своєю російською відмичкою (О. Забужко);
Що таке розум у порівнянні з душею – холодний набір відмичок для таємниць природи (С Процюк).
Словник української мови (СУМ-20)