вії
ВІ́Ї, вій, мн. (одн. ві́я, ї, ж.).
Волосинки, що вкривають краї повік.
Його щастя, його доля – Мої чорні брови, Довгі вії, карі очі, Ласкавеє слово (Т. Шевченко);
Вона мовчала й дивилась на калину. Але при останніх Уласових словах вона не втерпіла, підвела довгі вії і глянула Уласові просто в очі (І. Нечуй-Левицький);
Ти сидиш навпроти, кучерява, І з-під вій на мене – блись та блись. У твоєму погляді лукавім Хитрість і захоплення сплелись (В. Симоненко);
Юнак змахнув рукою лапаті сніжинки, що сідали на скроні та вії, й рушив уперед, прорізуючи густу заметіль (М. Сиротюк);
– Питають пана! – озвалась дівчина і відійшла, прикривши очі густим серпанком вій (Василь Шевчук);
Очне яблуко захищене спереду двома складками шкіри – повіками, краї яких вкриті віями. Вії затримують пил (з навч. літ.);
* Образно. Обгортає [сонце] золотими своїми віями їхні білі, .. виснажені тіла (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)