гало
ГАЛО́, невідм., с.
Білі або райдужні кола, стовпи, дуги, плями навколо Сонця і Місяця, що є результатом заломлення світла в кристаликах льоду хмар, туману.
Місячне гало зовсім погасло за чорними пальмами, і вони злились із чорно-синім небом (Ю. Логвин);
Навколо місяця утворилось бліде, з відблиском, гало, яке віщувало непогоду (Л. Дереш);
Для виникнення гало треба, щоб в атмосфері був легкий серпанок із прозорих або напівпрозорих перистих чи перисто-шаруватих хмар високого ярусу (з наук.-попул. літ.).
ГА́ЛО, а, с., діал.
1. Куля (у 2 знач.).
Уже вона відчувала прохолоду великого озера, уже вона летіла над осокою, як з-за Лиману почало рости колосальне червоне гало, голе й без вінця променів виткнулося воно з надводної імли (М. Йогансен).
2. Лісова галявина круглої форми.
Ліс позаду й попереду, десь там за кущами попід мокрим лугом дорога, по якій проїхали на гала інші косарі (Ю. Мушкетик).
3. Лісове озеро.
Назви населених пунктів Волині пов'язані з водними об'єктами. Значну групу серед них становлять найменування, які походять від народних географічних термінів: вир, вікно, око, чорторий, гало (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)