гамувати
ГАМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого, що.
1. Не давати виявлятися; стримувати.
Гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Мася чуть тільки гамує сміх, а ляхи – щоб котрий вусом моргнув, то ніт [ні] (А. Свидницький);
Деякий творчий досвід і моя громіздка виробнича біографія дають мені можливість поєднувати хвилювання з дедалі більшою кількістю думок, які гамують хвилювання там, де воно не потрібне (О. Довженко).
2. Те саме, що заспоко́ювати 1.
Порицька і червоніла, і втішно всміхалась, гамуючи сестру (Леся Українка);
– То ти легковажиш мої слова, сину? – спитала і глянула на мене з жалісливим докором, яким гамувала мене не раз, коли був я малим хлопцем (О. Кобилянська);
// Втихомирювати, приборкувати.
Усі [козаки] пішли ще повесні на поклик Петра Сагайдачного гамувати на Чорнім шляху кримчаків та турків (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)