денотація
ДЕНОТА́ЦІЯ, ї, ж.
1. лінгв., філос. Вираження основного значення, змісту мовної одиниці на відміну від супутніх семантико-стилістичних відтінків.
Запропоновані визначення мають універсальний зміст і тому здатні забезпечити тотожність денотації цих термінів у всіх випадках їх використання (з наук. літ.);
Неважко побачити фундаментальні відмінності між модерністським і постмодерністським театром: перший ґрунтується на денотації, другий – конотації (із журн.).
2. лог. Обсяг поняття.
Якщо предмет не має якоїсь суттєвої ознаки, включеної до інтенсіоналу, він виключається із денотації цього слова (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)