десигнація
ДЕСИГНА́ЦІЯ, ї, ж.
1. лінгв., лог. Операція, яка дозволяє зіставити об'єкт (десигнат) з його іменем; позначення, називання.
Розглядається питання наявності процесу денотації (десигнації) у правовій площині, зокрема у контексті упорядкованого відтворення правових феноменів у знаковій системі права (з наук. літ.).
2. юр. Призначення на посаду.
Розглядаючи свідоцтва писемних джерел про десигнацію Володимиром Святославичем першої дитини, що народилася у християнському шлюбі, дослідник наводить досить яскраву паралель: призначення спадкоємцем польським королем Болеславом І (992–1025) одного із своїх молодших синів в обхід старшого (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)