детрит
ДЕТРИ́Т, у, ч.
1. спец. Дрібні частинки органічної або мінералізованої речовини, що зависли у воді чи осіли на дно.
Спочатку фільтр акваріума працює як звичайна механічна система, яка затримує зважені часточки органіки та детрит (з наук.-попул. літ.);
Водяний віслючок живиться детритом, мокриці – живими рослинами (з навч. літ.).
2. біол. Продукт розпаду тканин.
Детрит, який протягом тривалого часу вважався найважливішою ознакою старіння, можна пояснити накопиченням шкоди, завданої хворобами, бідністю, стресом і недоїданням (з наук.-попул. літ.).
3. геол. Нагромадження уламків гірських порід, що складаються зі скелетів безхребетних тварин, кісток хребетних тварин.
Деякі рослини своїм корінням здатні зариватися у вапнякову породу. Інші можуть рости в накопиченому детриті або ґрунтах (з наук.-попул. літ.).
△ (1) Детри́т віспя́ни́й – добута з хвороботворних утворень речовина, що містить живий вірус коров'ячої віспи.
Крім практичних занять та клініко-лабораторних досліджень проводились екскурсії до віспяного телятника, де студенти знайомились із приготуванням віспяного детриту (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)