докінчування
ДОКІ́НЧУВАННЯ, я, с.
Дія за знач. докі́нчувати 1.
Хіба ж неможливо було би заснувати у Львові всеукраїнську наукову семінарію і посилати туди для студій або бодай для докінчування студій молодих учених і з України? (І. Франко);
Це докінчування Шевченкової справи, підтягання власних струн на високий Шевченків лад було для “Досвіток” фатальним (М. Зеров).
Словник української мови (СУМ-20)