жлоб

ЖЛОБ, а́, ч., розм., зневажл.

1. Скупа людина.

Ректор – жлоб, не виділяє кошти на опалення, економить (А. Дністровий);

Я завжди підозрювала, що насправді він обачливий жлоб, тільки вдає із себе марнотратника перед тими, в кого шукає симпатій (Любко Дереш).

2. Обмежена, груба, невихована людина.

– Дивитись гидко, коли вони, оті жлоби, з гаками-самодерами вийдуть промишляти... Риба в цей час напівсонна на ямах лежить (О. Гончар);

Вона боїться, що у нас розвалиться сім'я, і я піду наліво або зіп'юся. Ні те, ні інше мені не загрожує, я не жлоб (Л. Костенко);

Щойно я зібралася простягти руку у віконечко каси, як двоє нахабних жлобів відштовхнули мене і забрали останні квитки (І. Жиленко).

Значення в інших словниках

1. жлоб — жлоб іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. жлоб — -а, ч., розм. Хам, ґевал; невихована людина; скупа людина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. жлоб — жлоб → жліб  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. жлоб — А, ч. 1. Скупа людина. Ну, трахалась і до того, бо хто ж винен, що він такий жлоб, ще й дико ревнивий (Ю. Покальчук). Такі жлоби, саме сало та самогонка (Д. Корчинський). Уявляєш, такого жлоба те не бачила: якусь копчену сигарету — і ту зажав? (А.  Словник сучасного українського сленгу
5. жлоб — (-а) ч. 1. крим., мол., жрм. Скупа, жадібна людина. БСРЖ, 184; СЖЗ, 41; ЯБМ, 1, 319. 2. крим.; зневажл. Селянин. БСРЖ, 184; ЯБМ, 1, 319. 3. мол.; несхвальн., зневажл. Обмежена людина, часто великого зросту.  Словник жарґонної лексики української мови