злостивець
ЗЛОСТИ́ВЕЦЬ, вця, ч., розм.
Той, хто сповнений зла, злості.
Тільки безнадійний дурень та безнадійний злостивець може радіти війні – отому страшному посіву здичавіння, свинцю і смерті (М. Стельмах);
Люди ці непевні, прихід його на острів для них небажаний .. Відчув [Сироватка], як враз ослабли ноги, спробував задобрити злостивців жартом (Ю. Мушкетик);
[Старий:] І почалось. Погрожували пальцем. Злостивцем називали і зухвальцем. Що молодь вперта, і від того зло. Що в їхній час такого не було (Л. Костенко);
Злостивці пащекували й за інше – що нібито й багатий посаг пані ключникової не лише від отця владики .. походив (О. Забужко).
Словник української мови (СУМ-20)