знечулений

ЗНЕЧУ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до знечу́лити.

У середині ХІХ ст. медики висловлювалися проти наркозу, вважаючи оперування знечуленої людини майже аморальним вчинком (з наук. літ.);

Ти осліплена і знечулена власними переживаннями; заважкий хрест несеш, та хіба бувають легкі? (С. Процюк);

// знечу́лено, безос. пред.

Мою душу так загукано, знечулено, обгороджено парканами різних приписів... (І. Франко).

2. у знач. прикм. Який утратив чутливість, відчуття болю і т. ін.

– Він ледве повертав язиком, своїм геть знечуленим, розм'яклим від вина .. язиком (Ю. Андрухович).

3. у знач. прикм., перен. Нечутливий, черствий, байдужий.

Знечулений на все, крім злого, з отруєними чуттями й душею, зголоднілою за бунтом, Доріан Грей хутко йшов далі (з навч. літ.).