золотоголовий
ЗОЛОТОГОЛО́ВИЙ, а, е.
1. У якого голова, волосся золотистого кольору; золотоволосий.
– Комбат Голубєв зарахував мене до кулеметників без вагання. І мене, й Дусю Єршову, – киває [Петро] на золотоголову дівчину, що біля станкового кулемета (Є. Доломан);
Обоє Базаревські були чорняві, а донька вдалася – золотоголова, ясноока (Олекса Ізарський);
* Образно. А по вулицях, по люстрах калюж і канав, підкасавши драні штанці, бреде-біжить золотоголове дитинство і сміється, дзвенить, заливається срібноголосо (І. Багряний);
Тут росла висока кукурудза й золотоголові соняшники, стелилося по землі широколисте гарбузиння (А. Дімаров).
2. поет. Те саме, що золотове́рхий.
Назустріч їй ішли плутані вулиці, тіняві важкі сквери, золотоголові церкви (М. Івченко);
Церкви вигравали золотоголовими банями (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)