картато

КАРТА́ТО.

Присл. до карта́тий.

Численні майдани, вулиці, сквери, провулки були вщерть запруджені військовими у вилинялих, просочених сіллю гімнастерках та картато зодягненими львів'янами (Є. Доломан);

Я ніколи доти не був на циганських гулянках, тим більше на весіллі, і трохи лякався, почуваючи себе доволі незвично в оточенні бородатих, вусатих і кудлатих, суворих на вигляд чоловіків, приниклих при них, але вочевидь впевнених у собі картато одягнених жінок (Ю. Покальчук).