кватирка
КВАТИ́РКА, и, ж.
1. Шибка у вікні, вставлена в раму, яку можна відчиняти для провітрювання приміщення.
Вичуняла Катерина, Одсуне кватирку. Поглядає на улицю, Колише дитинку (Т. Шевченко);
Коли Деменюк переходив близ [поблизу] її вікон, вона відчинила кватирку і закликала його до себе (І. Франко);
Для того щоб провітрювати приміщення, у віконних рамах роблять кватирки (з навч. літ.);
// Дверцята або віконце у дверях, у воротах.
В глибині перистиля [перистилю] вузька брама з кватиркою в одній половинці й з хвірткою в другій (Леся Українка);
Мерщій розігнулася [дівчина] і побачила перед собою у стіні кватирку з жовтими дверцятами. Відти на неї дивився вусатий чоловік у чорному картузі з червоними кантами (Т. Осьмачка).
2. розм. Зменш. до квати́ра 1.
Займати невелику кватирку.
3. заст. Те саме, що квати́ра 3.
Подивився козак Нечай у нову кватирку (Сл. Б. Грінченка);
– Микола постукав у кватирку; я йому одчинила двері (І. Нечуй-Левицький).
4. заст. Четверта частина кварти (у 1 знач.); чвертка (перев. про горілку).
Він усе точив з барильця та подавав половинчики, кватирки, пів-ока, ока (М. Коцюбинський);
// Пляшка, кухоль такого об'єму.
Ой, не буду пиво пити, чужі недопивки, Нап'ю я сі горівочки [горілочки] з нової кватирки (з народної пісні).
Словник української мови (СУМ-20)