квиточок
КВИТО́ЧОК, чка, ч.
Зменш.-пестл. до квито́к 1.
Літають довгасті лопаточки, соваються по розписаному столу, перекидають квиточки у тремтючі ручки “щасливчиків” і “нещасливчиків” (Остап Вишня);
Двісті літ стояла церква та й музеєм стала, Щоб публіка по квиточках її оглядала (П. Глазовий);
Адам ішов вулицями Києва такий щасливий, наче здав .. звіт непитущому ревізорові. У трамваї він купив два квиточки – один з них теж виявився щасливим (О. Чорногуз).
Словник української мови (СУМ-20)