клуня
КЛУ́НЯ, і, ж.
Будівля для зберігання снопів, сіна, полови і т. ін., а також для молотьби, віяння й т. ін.; стодола.
На дворах біля клунь стояли гордо, мов князі в золотих шапках, стоги й скирти пашні. В клунях гоготіли ціпи, виготовляючи озиме насінє [насіння] (О. Кониський);
На другий день добув [Чіпка] десь ціпа й молотив у клуні (Панас Мирний);
День так і минув: біля воза до обіду провозилися, по обіді в клуні віяли зерно (А. Головко);
Купи запашного збіжжя заповнювали засіки вімбарів і присадкуваті конуси клунь охороняли полову од осінніх дощів (В. Домонтович);
Вдихаючи хмільний солод прогрітої клуні, Докія туго і обережно вкладала снопи, мов сповитих дітей (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)