кліше
КЛІШЕ́, невідм., с.
1. полігр. Рельєфний малюнок, креслення, план і т. ін., зроблені на металевій або дерев'яній дошці для відтворення в друкові.
Десь у середині XV ст. жив у Німеччині майстер, який виготовляв гральні карти, вирізуючи для них кліше на міді (з наук.-попул. літ.);
Перед очима в мене встала його хата, закидана ванночками, кліше, об'єктивами (М. Коцюбинський);
Коли прибула з Стрятина друкарня Балабанів, він так захопився нею, що сам .. розташовував преси, складальні каси, сортував шрифти й кліше (З. Тулуб).
2. лінгв. Стандартизований мовний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах.
Ці вислови (“З глибокою повагою”, “Палкий привіт”, “Міцно тисну руку”) є мовними кліше, і без них практично обійтися не можна, бо вони зумовлені етичними нормами спілкування (з наук.-попул. літ.);
Барвиста поетика псалмів, їхня малозрозуміла, таємнича лексика відкладалися в свідомості своєрідними кліше (В. Русанівський);
– Кілька ваших поколінь отруєно перечуленими і безпорадними архаїчними кліше (С. Процюк);
// перен. Шаблонна оцінка певної ситуації, події, особи і т. ін.
У тридцятих роках цікавість до Мелвілла дещо підупала. Очевидно, вироблені на той час популярні кліше та схеми життєвого і творчого шляху письменника певною мірою застаріли (з наук. літ.).
(1) Штрихове́ кліше́, полігр. – кліше, в якому зображення передане штрихами й крапками.
Для друкування великих накладів гальванопластичним методом виготовляють копії з дерев'яного (ксилографічного) або штрихового цинкового кліше (з наук.-техн. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)