колупнути
КОЛУПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. що чим і без дод. Однокр. до колупа́ти 1, 2.
– Ану, колупнути кору цього грубого кореня [винограду]... (М. Коцюбинський);
Недалеко десь за током Землю колупнув снаряд (С. Воскрекасенко);
Василина .. всипала в миску сирого борщу, колупнула грудку недовареної каші і сіла коло столу обідати (І. Нечуй-Левицький);
Він колупнув ногою пісок і витяг великим і вказівним пальцем корінь лози (О. Чорногуз);
Дятел .. колупнув кору, зирк – жучок (О. Копиленко);
Засунув [Когут] палець до рота, – колупнув щось між зубами (І. Цюпа).
2. кого, що, чим і без дод., перен. Однокр. до колупа́ти 3.
Ватманові слова колупнули-таки його серце, але він пробував усе ще боротися зі своїм чуттям (І. Франко);
– І вічно ти нападаєш. Чим-небудь, а колупнеш! – вступилася за зятя Марійка (М. Стельмах);
Колупнути словом, примастити гірке солодким і примастити так, що той, хто доторкнеться до солодкого, неодмінно відчує гірке, – на це він мастак (Ю. Мушкетик).
3. кого, що і без прям. дод., перен., розм. Глибше пізнати кого-, що-небудь, виявити його суть.
Інший – глянути з боку, – такий уже “страдатель” за нашого брата мужика. А колупни, так панським духом і вдарить у ніс (А. Головко);
– Еге, ти його глибше колупни... Він усім на світі невдоволений (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)