комунія

КОМУ́НІЯ, ї, ж.

1. Те саме, що кому́на 2.

Перейшли до колективізації. Я вже трохи втомився від суперечки, й перед вів Іван Федорович. Та йому й легше було, бо він уже знав напам'ять усі дядьківські напади на “комунію” (Д. Бузько);

– Домагаймось, щоб на хутір, сюди, виселитись, до землі ближче. Хоч у землянках жили б та завжди б її під руками, на очах мали. Та куди тобі – комунія! (А. Головко);

– Хай хоч комунія настає, а я сама собі хочу бути господинею. Скільки мені того віку залишилося, щоб ламати життя (М. Стельмах);

– Машини одноосібникам продавати забороняється! Ось таке воно! Хочеш машину – йди в комунію!.. (М. Циба);

А ще комуністи! Усі вони агітують за комунію, за неї ж і вбивають (А. Кокотюха).

2. збірн. Комуністи (див. комуні́ст).

– Як же ви налякали. А ми подумали – і справді комунія наскочила (М. Хвильовий);

– Що за комунія зібралася? – крикнув Ронкер, підвівшись у бричці (М. Малиновська);

Молодший син – в плечах аршин, закутаний по самі очі в башлик – стоїть біля дверей, шкіриться, як вовкодав. “Шукай, – каже, – батьку пиво-меди, комунія прийшла”. – “А ти, я бачу, жартівник, – говорить до нього Сазон. – Тільки жартувати будеш іншим разом, а зараз у нас друга балачка з тобою буде” (Григорій Тютюнник).