крук
КРУК, діал. КРЮК, а, ч.
Великий хижий птах родини воронових із блискучим чорно-синім пір'ям, що живе подалі від осель (перев. у лісі); ворон (див. во́рон¹ 1).
Не штука вбити крука: злови-но живого (Номис);
Закрякали чорні крюки, Виймаючи очі; Заспівали козаченьки Пісню тії ночі (Т. Шевченко);
Позад війська довгими гадюками тяглися обози з харчами та військовим знаряддям, а понад військом темними хмарами крутилися чорні крюки, чуючи собі велику здобич (А. Кащенко);
За садком, за городом одразу ж – гай .. Зозулі, іволги, вудвуди, дятли, синиці і навіть мовчливі круки скрипіли, пищали, вистукували, кували... (М. Олійник);
Великі гнізда з чималих сучків і гілок круки мостять у затишних куточках старого лісу або в парках, на високих старих деревах (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Та ледве з ваших ослабілих рук Сповзає зброя ворогам під ноги, Спиває ніжність легендарний крук – Жорстокий демон бою й перемоги (О. Теліга);
* У порівн. Польська шляхта і татари налітали із заходу і сходу, мов ті круки (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)