кучугура
КУЧУГУ́РА, и, ж.
1. Невелика полога гора; горб.
За містом впевненою рукою Михайло Михайлович скерував човна до берега, і вони швидко зійшли на високу, зарослу травою, піскову кучугуру (Л. Смілянський);
Береги далеко. Правий – гори, кучугури і переярки в лісах. Лівий – мілини, пісок, верболози (Ю. Смолич);
* Образно. Небом жене кучугури жовто-бiлих хмар, перевертає ними, як перинами, сiє хмаряним борошном по небеснiй блакитi (В. Винниченко);
В кучугурах хмар заплескалась сіра світанкова смуга (Н. Рибак).
2. розм. Те саме, що ку́па 1.
Вітер вив, мов дикий звір, і, змітаючи цілі кучугури снігу, підіймав їх догори, до білих хмар, що низько повисли над землею (М. Коцюбинський);
Оглядав [Молокан] пожвавлені чайхани, розкриті від росяних циновок кучугури динь та кавунів (Іван Ле);
Вутанька внесла знадвору в'язку свіжої соломи .. Хлопець, здається, цього тільки й ждав! стрибнув десь згори просто в золоту кучугуру (О. Гончар);
Цей обгорілий килим і кучугура пропаленого брезенту .. загромадили віз на третину (М. Вінграновський);
* Образно. Бритва доторкнулася до горла і поволі поповзла догори, згрібаючи кучугури снігу разом із чорними цятками щетини (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)