ластитися
ЛА́СТИТИСЯ, ла́щуся, ла́стишся, недок.
1. Ніжно горнутися, пеститися до кого-небудь.
І щебече [Оксана], і сміється, і вигадує, і регочеться, і до матері ластиться (Г. Квітка-Основ'яненко);
Тоді вона почала жартома зазирати йому в очі, які він одвертав, тулитись до нього обличчям, смикати за рукава, ластитись, пригортатись (В. Підмогильний);
– Ух, ти моя смугаста кішечко!.. – це коханець до любки, ластячись (І. Багряний);
* Образно. Почуття самотності, як кішечка, прийшло до нього, почало ластитись та зогрівати тіло (В. Підмогильний);
Лiниво колихався i шурхотiв на обочинi пирiй, шовкова бахрома трави ластилась до долонi, немов просилась: пригорнися ж до мене (Р. Андріяшик).
2. Те саме, що ла́щитися 2, 3.
Прибігали [собаки] до своїх хазяїв і ластилися біля ніг (Б. Лепкий);
Собака ластився до людей (М. Трублаїні);
Зраділе ведмежа .. ластилось, як мала дитина, і теж просило їсти (І. Багряний);
Потім погладила мене по руці і стала по-котячому ластитися (Ю. Винничук);
Чубчик і Рудий ластилися до Катрусиних ніг (Люко Дашвар).
Словник української мови (СУМ-20)