льокай

ЛЬО́КАЙ, я, ч., заст.

Лакей.

– Ми з діда-прадіда льокаями були. Прадід маршалком в отсьому самому дворі служив (Б. Лепкий);

Нема тих кляс [класів], на яких можна таку державність збудувати, нема панів, а на самих льокаях їх не виїдеш (В. Винниченко);

Потім льокай іде, і тануть його кроки, віддаляються по леопардових міхах (М. Хвильовий);

Льокай подав рушницю. Срібне руків'я, Ще й щирим золотом в ній тиснуте ців'я (І. Багряний).

Значення в інших словниках

1. льокай — Льока́й: — лакей [51;55;52]  Словник з творів Івана Франка
2. льокай — Лакей, лакиза, лакуза, слуга, вул. холуй; П. підлабузник, прислужник, вислужник, вислугач, поплентач.  Словник синонімів Караванського
3. льокай — див. підлабузник  Словник синонімів Вусика
4. льокай — льо́кай лакей (ст): Тутай льокай, в бутах дзюра, Ду Марині пре в кункури (із пісні)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. льокай — Льо́кай, -кая, -каєві, льо́каю! -каї, -каїв = лаке́й, -ке́я  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. льокай — ЛЬОКА́Й, я, ч., заст. Лакей. Недовго пас він худобу: на зиму звелів пан узяти хлопця до двору, в поміч льокаєві (Коцюб., І, 1955, 22); То був кріпак. Але душею — не льокай (Еллан, І, 1958, 240).  Словник української мови в 11 томах
7. льокай — Льокай, -кая м. Лакей. Чуб.  Словник української мови Грінченка