лідер
ЛІ́ДЕР, а, ч.
1. Той, хто стоїть на чолі політичної партії або певної суспільно-політичної організації; вождь (у 2 знач.), керівник.
З переконань народник, Єфремов за революції був лідером української партії соціалістів-федералістів і посідав пост товариша, цебто заступника голови Центральної Ради (Б. Антоненко-Давидович);
Лідер опозиції був у розпачі (В. Нестайко);
Кожен лідер такої [авторитарної] держави – новітній Чинґізхан (не історичний, а символічний) (Г. Пагутяк);
I ось коли вона вже вирішує кинути виробництво і звалити в італійський бордель, її викликає до себе в кабінет профспілковий лідер (С. Жадан);
Передусім у 20-х роках XVII століття козацтво посіло роль лицаря національної ідеї, лідера народу в час тривоги й непевності (з наук. літ.).
2. Спортсмен або спортивна команда, що йдуть першими в якому-небудь змаганні.
Одноособовий лідер турніру визначився після шостого туру – ним стала грузинка Ніно Бациашвілі, яка очолювала таблицю до останнього туру (з газ.).
3. Особа, яка має авторитет і вплив у колективі.
Товариство гаряче підтримало Мартофляка як справжнього лідера свого покоління (Ю. Андрухович);
Люда з батьками поїхала до родичів у містечко Липова Долина, і на три дні вона, власниця старенького потріпаного іноземного журнальчика, стала неформальним лідером серед місцевих ровесниць (А. Кокотюха).
4. Про те, що займає чільне місце серед інших, подібних.
Україна – світовий лідер з продажу соняшникової олії (з газ.);
Лідер мобільного зв'язку.
(1) Харизмати́чний лі́дер – людина, що завдяки своєму вольовому характерові, винятковому впливу має надзвичайний авторитет серед прибічників.
Можливо, перемога була б набагато вагомішою, якби навколо харизматичного лідера згуртувалася дружніша команда (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)