макуха
МАКУ́ХА, и, ж.
1. Залишки після вичавлення олії з насіння олійних культур; вичавки.
Пили [Еней і Дідона] на радощах сивуху І їли сім'яну макуху (І. Котляревський);
– Мамо, розживіться десь шматок макухи. Приманювати карасів. Ось побачите, завтра штук з десять принесу... (П. Автомонов);
Він по макуху тоді притьопав: правління в допомогу виписало півпуда соняшникової (В. Дрозд).
2. перен., зневажл. Про вайлувату, мляву, безхарактерну людину.
Мати, розсердившись, було каже: – Що ти за чоловік? ти – макуха! свого не одстоїш! (Панас Мирний);
Мужчини всі – кваші, слабодухі макухи – ммее... тоскно, нудно, холодно, сумно, безнадійно. Один доктор Рудольф козак (В. Винниченко);
І голоси в морозному пругкому повітрі соковиті. – Іване! – Га? – Та рушай! Що ти там огинаєшся?! – Та шину ось ув'язую. – І, макуха отака! Відколи стояли – ніколи було?! (А. Головко).
◇ (1) На маку́ху, зі сл. заби́ти, поби́ти і т. ін. – ущент, цілком, нещадно.
Які не повтікали ляхи, то всіх забили на макуху (О. Стороженко).
Словник української мови (СУМ-20)