мандри
МА́НДРИ, ів, мн., розм.
Те саме, що мандрі́вка.
Одного вечора я гуляв на весіллі в сусіда-селянина. Співали давніх пісень, говорили про селянське безземелля, про панів та про мандри поточан на поселення (С. Васильченко);
Десь на дев'ятий день мандрів обігнали криничани валку своїх полтавських земляків-опішнянців (О. Гончар);
Я повернувся з мандрів і додому Вертаю знову в золоте село, Яке по грудді вчило по твердому Мене ходити (І. Драч);
– Гульня даремні думки плодить; даремні думки до мандрів доводять, а в мандрах – пропащий чоловік! (Панас Мирний);
Інколи його несло в мандри, і він, натискаючи на педалі, мчав на велосипеді через гаї та бори, милуючись краєвидами Охтирщини (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)