маяк
МАЯ́К, а́, ч.
1. Висока башта, що має потужне джерело світла, яке вказує шлях суднам.
Білий монастир поетично мрів в легкому світі од маяка (І. Нечуй-Левицький);
Маяк навперемін кладе на море то червону, то зелену смугу (Ю. Яновський);
* У порівн. Дурні та гордії ми люди На всіх шляхах, по всій усюді, А хвалимось, що ось-то ми І над землею і водою, І од палат та до тюрми Усе царі, а над собою Аж деспоти .. І все то те по добрій волі, По волі розуму горить, Як той маяк у синім морі (Т. Шевченко);
// На березі річки – дерев'яний стовп із ліхтарем, що вказує на напрям фарватеру.
Над Волгою лягав молодий весняний вечір. Пароплав ішов наниз, пильнуючи річних маяків (Г. Епік).
2. заст. Дерев'яна сторожова вежа.
Біля кожного редуту стояли .. маяки, дуже хитромудро збудовані, на случай [випадок] несподіваного набігу, щоб разом оповістить увесь край (О. Стороженко);
Де-не-де на могилах майоріли маяки на трьох розсохах. Зверху на помості сидів козак і зорив за полем (П. Панч).
3. діал. Дерево, залишене під час вирубування лісу.
Ворони .. сіли На маяку, що на горі (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)