межувати
МЕЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. що. Проводити, встановлювати межі земельних ділянок, володінь.
– В ті літа, коли межували землю, батько нашого пана по підказці Салоганового діда відчикрижив од церкви вісімдесят десятин (М. Стельмах).
2. з чим. Бути територіально суміжним.
Зараз із кухнею межувала вузенька кімната (Л. Мартович);
Комунівський садок межуває з полем (О. Донченко);
// Мати спільний державний кордон.
Західна частина Одещини прилягає до голубого Дунаю і межує з братньою Молдавією (І. Цюпа).
3. з чим, перен. Бути близьким до чого-небудь, доходити до чогось.
До старих громадян ми відносилися [ставилися] з повагою, яка межувала з побожністю (В. Самійленко);
Спорудити іригаційну систему для Голодного Степу уявлялось таким грандіозним, що межувало з неможливим (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)