мертвіти
МЕРТВІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Поступово втрачати ознаки живого; ставати мертвим, нерухомим.
Смерть вже за плечима. Старий дожидав [Катрі] – як дожидав! І мертвів і оживав .. На завтра і вмер він (Марко Вовчок);
// Те саме, що ціпені́ти.
Вони [гості] теж почали по черзі гладити леопардову шерсть, далеко витягуючи руки, внутрішньо мертвіючи перед звіром (О. Гончар);
// Втрачати чутливість, рухомість; німіти (про частини тіла).
Мертвіють руки і ноги.
2. перен. Позбавлятися всього живого.
Хіба мертвіють ночі літні, Коли діброви гаснуть в снах? (П. Усенко).
3. Ставати тьмяним, блідим; згасати (про світло, освітлений предмет).
Десь на сході, над самим горизонтом вони [зірки] вже сором'язливо починають стухати, і чорне величне свічадо як в'яне, неначе мертвіє від того й блякне (Іван Ле).
4. перен. Ставати відірваним, далеким від життя.
Вдень я плентавсь, мов у сні, Мертвіла думка (І. Франко);
Внаслідок “бюджетного існування” – газета сохне й мертвіє, теряє [губить] всякий ґрунт (В. Еллан-Блакитний).
Словник української мови (СУМ-20)